Виїзд в Конча-Заспу був в дечому неординарним. Вперше на виїзд довелося вибиратися в 5 годині ранку. А все завдяки студентам, які масово їхали черговий рік протирати штани та колготи на лавках, думаючи, що від постійних гулянок в гуртожитках вони стають більш кваліфікованими і потрібними державі спеціалістами. Відповідно білети залишалися тільки на екзотичні поїзди, що відправляються вночі. Бажаючих відвідати Чапаївку виявилося п’ятеро. Причому чотири білети були на місця в одному купе.
Першою нас здивувала провідниця своїми словами: „Хлопці! Вже 5 година ранку! Лягайте вже спати!!! А то півночі не спите...” Мабуть вона щось про нас знала. На наш же аргумент, що ми ж тільки 20 хвилин як сіли в поїзд в Тернополі, вона видала ще цікавіший аргумент: „Що ви мені розказуєте! В якому Тернополі... В Тернополі тільки одна людина сіла в поїзд (напевно постійними виїздами ми вже втратили людський образ і навчилися телепортуватися прямо у вагон)... Подивіться, скільки ви вже пива випили!!! (О! Оце аргумент! Так, ніби за 20 хвилин не можна стільки пива випити. Ми ж випили).
Але далі ми вже її не слухали, сказавши, що вже ранок і ми привикли так рано вставати і не спати. Після чого одна людина одразу ж вирубилася поспати. Ну... буває...
Подорож ж проходила в веселих диспутах про те, де взяти ще пива, чи зранку в Жмеринці продається така ж „пальонка” як вночі (під час мандрівки в Чернігів) і хто такий „гомопес” і взагалі як живе гомопсяча нація. Нажаль правда про гомопсів не буде тут опублікована, оскільки вона може травмувати психіку молодих несформованих супортерів. А що ми будемо робити на секторі з людьми, яким всюди ввижатимуться гомопси.
В Вінниці в бічне купе сіла пара молодих людей, яка одразу привернули нашу увагу. От наприклад я, ніколи не розумію людей, які читають книжку під назвою „Віндсерфінг свідомості” і при цьому думають, що посягнуть істину всієї світобудови, що дасть їм змогу вийти на якийсь якісно новий рівень і це відобразиться в їх матеріальних доходах. Як показує практика – це збільшує матеріальні доходи тільки автора такої книжки. Але привернули вони нашу увагу не цим, а своєю наглістю. В них був білет тільки на нижню полку. На верхній же тихо-мирно спав собі простий дядько з галицького села (назвемо його типовим галицьким сільським іменем – Агамемнон). Так от, Дядя Ганя собі спокійно спав, аж поки спати перехотілося. І тут він стикнувся з фактом, що за вінницькими законами, якщо в тебе білет на верхню полку, то ти собі там і сиди до кінця поїздки. А внизу за столиком ти не маєш права сидіти. І ні Дядя Ганя, ні провідник не переконав їх в протилежному.
Ми звісно як примірні громадяни, запропонували провіднику варіант – ми замість віндсерфінга свідомості проведемо дизайнінг обличчя товаришу, але провідник просив до такого не доводити. Нам стало ще сумніше і ми вдарилися в диспути про гомопсів.
Диспути виявилися втомливі та ще й достали одного нашого товариша, який ніяк не міг відстояти свою точку зору, тому поліз на верхню полку спати. Нічого дивного, що коли прийшов провідник будити пасажирів, бо за 20 хв. Київ, то наш товариш сприйняв його за когось з нас і у відповідь на фразу: „Вставай! Київ!” тикнув порушнику спокою середній палець прямо в лице. Німа сцена. Але загадавши про дизайнінг обличчя, провідник вирішив лишити нас в спокої.
Київ. Нажаль, з виходом Ниви в Першу лігу кількість поїздок в це місто значно зменшилась. Але навіть обідня пора не завадила нам піти по провіреному маршруту Арсенальна-Сільпо-Парк Слави. На диво, навіть в обідню пору в нашій точці не було людяно. Тому весь час, що залишився до матчу ми вирішили пробути тут.
Про саму базу Динамо в Чапаєвці розказувати нема що. Хто був – той бачив. Безліч полів, безліч команд різного віку. Прийшли, вивішали банери, пошизіли... Щодо банерів, то на матч було виготовлено полотно з надписом „ВІН WHOYEYE З ВАШОГО ФУТБОЛУ”. Так от це іноземне слово довго викликало неспокій у місцевих охоронців. Довелося довго пояснювати, що це слово в перекладі з англійської означає „незадоволений”. І що зображений фанат нікого конкретно не означає, а є збірним образом. Слава Богу, що наші природні аргументи були почуті охоронцями і банер дозволили повісити.
Після гри ми розділилися на дві половини. Одна поїхала на матч Динамо-Метадон (дебютний Шеви), інша – на Арсенальну двіжнячити. В принципі – нічого особливого з нами не сталося. Стандартна закупка в супермаркеті перед від’їздом, щоб краще спалося. А потім нічний поїзд повіз нас додому. Причому ми їхали в сусідньому вагоні з ранішнім провідником. Він біля поїзда зустрічав нас як рідних.

З.І. Для однієї всім відомої людини це був 25 виїзд, тому стандартні дози алкоголю множте на два, щоб реально уявляти картину виїзду.