Бажаючих поїхали в Плиски виявилося шестеро. Білети взяли на той же поїзд, що і тиждень назад – Івано-Франківськ – Харків. Оскільки брали білети в різнобій, то вийшло, що четверо їхали в 12 вагоні (ще й в одному купе), один в 33 і один в 2 вагоні. Так от малята – ніколи не беріть білети в 12 вагон цього поїзду!!! Чому? Ну так про все по порядку…
Як завжди – закупилися для вечері і погрузилися у вагон. В вагоні розклалися… і тут прийшов провідник (він вже був трохи впивший, але то таке – з ким не буває) та сказав: - Рєбята, отут в вагоні пить нєльзя. Ходіть но до мене в купе.
Намалювалася весела перспектива двіжнячити в купе проводніка, тому ми радо погодилися на цю пропозицію. Ніщо не віщувало неприємностей.
В купе проводніка розклалися, налили по першій, взяли закуску… Ми купили баварських сосисок, щоб візуально більше закуски було. Ну от взяли закуску і тут проводнік каже, дивлячись на баварську сосиску: - Така маленька. Як дитячий пісюн. Такий навіть не удобно в руці тримати.
Німа сцена. Я чуть горілкою не подавився. Адже такі асоціації виникають хіба що у людей нетрадиційної сексуальної орієнтації, або як каже Михалич з Нашої Раші – гомосєків! Чим далі тим веселіше. Кого він найбільше нагадував, так це Вєрку Сєрдючку. А Сашок (саме так він представився) продовжував видавати перли:
- Ех! Був би тут Ігарьок – було б веселіше! (!!! А було б нас тут менше, особливо тільки хтось один – взагалі б веселуха!!!)
- (Визирнувши у вагон) Так, скотина уже спить – можна бухать. Рібята, ви не удівляйтесь. Ми пасажирів називаємо ″скотина″, а вагон ″стойло″. (Тепер можна тупо проводніків висажувати знанням їх жаргону)
- Рібята, только давайте домовимся, що один з вас тут остається спать. Бо коли тут хтось спить, то я не могу заснуть. А то я засну і просплю всі станції. (Він це повторював кожні 5 хвилин) (Ну ясно, попробуй засни, коли треба ділом займатися)
- От одного разу ми з Ігарьком бухали в купе з десантніком. Так ото він казав, що його ще ніхто не перепив. Так ми упояли його. (Уявляю рожу десантника, коли він зранку проснувся і зрозумів, що тепер запори його не турбуватимуть)
- Везли ми на Кубок в Київ фанатів Металіста. То ми тут в купе закрилися з двома міліціонерами і навіть не вилазили (!!! Він ще мазохіст – любить напевно удари спецзасобів)
- Ви, западенці, всі похожі. От ти, ти і ти. А от ти якийсь інакший, з бакенбардами… (Тут ми зрозуміли, хто впав йому в око)
Обранець теж це зрозумів і під виглядом, що не пішла горілка і зараз вернеться, швидко покинув купе. А ми продовжували далі гнати (А що, ми ж його не приваблювали):
- Він (маючи на увазі обраного) любить зверху.
- Ой, рібята, не починайте ці разговори. Мені все рівно як. (!!! Не де, а як!!!)
Шокувало нас те, куда він дівав порожню тару з-під пива і горілки (Нє-нє-нє!!! Не туда, куда ви подумали, враховуючи, що він гомосєк!!!). Він їх просто на станції в Волочиську викинув через вікно (!!! Уявляю, які враження в тих, що стояли на пероні). Звук розбитого об асфальт скла вражав.
А Сашок не витримував:
- Ну куда дівся *** (ім’я не вказується з етичних міркувань). Ідіть його шукайте. (Доречі, тільки що подумав, що тільки Обраного він запам'ятав по імені, бо мене наприклад називав і Дімою, і Денисом, і Тарасом… Так само і інші імена путав)
Нами був розроблений такий план – двіжнячимо в його купе по двоє і якщо щось – викликаємо решту. Потім міняємося і так проведемо ніч в вагоні імені Дуліна. Та потім ми втнули ще кращу річ.
Ще в Тернополі на пероні перед посадкою в поїзд ми познайомилися з дівчатами з сусіднього вагону, які їхали в Київ. От ми і прийшли до них за допомогою. Виглядало це так: в один момент зі словами ″Ми вернулися і знайшли ***″ в купе проводніка вломлюємося ми з двома дівчатами. І начинаємо двіжнячити. Реакція Сашка була миттєва:
- Так, рібята. Бистро всі розбіглись, бо зараз буде провірка і всім влетить.
Звісно, що ніякої перевірки не було. Зате ми могли спокійно заснути (Обраного ми завбачливо збиралися відіслати спати аж в вагон номер 2, щоб його Сашок не знайшов). Заснув і з розбитим серцем Сашок.
Могли б заснути... Офіційна версія наступних події виглядає так: Десь між Хмельницьким і Жмеринкою невідомий чоловік середнього зросту в синій сорочці та чорних штанах (ймовірно джинсах) пройшов через наш вагон і грюкнув дверима між останнім купе та туалетом. На склі в цих дверях з’явилася тріщина. Через деякий час прийшли провідники з сусіднього вагону і, побачивши розбите скло, вчепилися до нас – навіщо ми його розбили і давайте 50 грн, щоб затерти цю ситуацію.
Ха! Не на тих натрапили. Їхали люди, які мають більше десяти виїздів. Вони то биті товариші і на таку фігню не ведуться. Ну і почалося, що зараз викличуть міліцію, що нас зсадять з поїзда, тому або давайте 50 грн, або будете мати проблеми. Зрозуміло куди ми їх послали. Заодно сказали, щоб викликали міліцію, а не лякали нею.
Через деякий час вони повернулися і почали складати акт. Мовляв, без цього акту вони не зможуть викликати міліцію. Почали грузити, що якщо маєте знайомих в юридичному, то вже дзвоніть їм, бо маєте неприємності і т.п. Ми їм повторили куди потрібно йти. Вони пішли і більше не поверталися.
А зарнку, коли всі вийшли в Києві і у вагоні залишилося тільки пару людей, активізувався Сашок (в Києві він напевно вже сам відкривав двері, бо на проміжних станціях людей впускали і випускали в наш вагон через сусідній). Підійшов і каже:
- Ну що, дозріли вже на рахунок 50 грн. Бо коли ні, то я зараз по рації викликаю міліцію в Ніжині і матимете неприємності.
Ми і йому сказали куди йти (йому напевно було приємно почути згадку про цей орган). Він ще раз підійшов, почув те саме і попустився. В нас був план, що якщо Сашок почне бикувати в Ніжині (ну там, не випущу з поїзда і т.п.), то просто його від***имо і втечемо. Але в Ніжині на нас вже чекала міліція. Ми виложили свою позицію: Били не ми. Свідки всі вийшли в Києві, а тепер провідник хоче на нас все звалити. Чого не викликали міліцію зразу чи в тому ж Києві, де поїзд стоїть 40 хвилин.
На фоні аргументів Сашка наші виглядали переконливішими. Хоча нас і забрали до дільниці і взяли у нас свідчення (але як у свідків, а не винуватців. Тим більше, що Сашок ні на кого конкретно не вказував) і сказавши, що нам треба було його ще в поїзді від***ти (ну зробити те, що ми і планували) – відпустили. Заодно передали в Конотоп, що хай там Сашка допитають і обв’язково запитають, чому він не заявляв про розбите скло (а він сказав міліції, що його розбили перед Жмеринкою) на стількох станціях, а аж зараз. Думаю, враховуючи свій стан під час цих станцій і можливість, що факт п'янства на робочому місці вспливе, він уже забрав заяву, подавившись жабою від недоотриманих 50 грн.
А в Ніжині нас вже чекали дівчата, з якими ми познайомилися на Дитинці в Чернігові. Вони поводили нас містом, показали всі визначні місця та прикраси міста. Хоча основні прикраси міста траплялися всюди, куди тільки не глянь. Особливість Ніжина в тому, що тут багато грудастих дівчат. Нікого не бачили з розміром грудей меньшим за третій. От пригадуються зображення типових українських селянок козацької доби і т.п. І там завжди всі жінки грудасті. Так от виявляється де автори цього надивилися.
Про сам Ніжин особливо немає що розказувати. Окрім приколів, які ми самі понавидумували. Так, наприклад, що в місцевому Університеті є всього дві кафедри: Кафедра нарізання огірків та Кафедра закатування банок. Це ми про Ніжинський салат, якщо хто не зрозумів. Є тут і пам'ятник огірку.
Загалом Ніжин – затишне містечко, яких багато на Україні. Причому переважно – україномовне. Російськомовні мешканці траплялися як поодинокі випадки.
З Ніжина ми собакою відправилися до Плисок. Нажаль, графік руху собак не дав нам змогу побувати на станції Крути – хлопці побачили її тільки з вікна собаки.
В собаці до одного з наших товаришів причепився міліціонер. І яке ж було його здивування, коли виявилося, що ми їдемо в Плиски! На футбол!! З Тернополя!!! З такими широкорозкритими очима він і ходив потім по собаці.
Що можна сказати про Плиски… Що можна сказати про населений пункт в 300 чоловік? Саме в такому екзотичному місці знаходиться команда Другої ліги з стадіоном, штучним освітленням (!!!) та електронним таблом. Причому в планах керівництва – штучний підігрів газону і вихід в Першу лігу.
На секторі до нас приєднався один супортер київського Динамо, завдяки йому у нас і є фотки з матчу, бо власний фотоапарат ми не взяли. Суппорт як суппорт. Непогано для такої кількості. В якості барабану використовували пластикове накриття сектора. В другому таймі до нас ще приєдналися якісь діти (їх батьки родом з Бучача, виїхали 10 років тому на Чернігівщину), які весело стрибали з нами, хлопали і навіть стали на голий торс. От тільки головний судя виявився Сашком, судив відповідно, і вніс свій вклад в перемогу господарів.
Після гри проходили повз точку, де продають рози Єдності. А тепер уявіть – тоненька роза (половина нашої) з емблемою Єдності коштує 105 грн (!!!). І стільки ж (105 грн) коштують тут же рози збірної та рози Динамо Київ (!!!) Нічого собі навар!
На залізничній станції до нас ще причепилася якась випивша жіночка, що обіцяла нам всім натовкти пику, бо ми її не пропустили в черзі в магазинчику. Її щастя, що їхала вона в іншому вагоні.
Поверталися ми в Київ на собаці підвищеного комфорту Шостка-Фастів. Досить швидко (за 2 години в Києві) і відносно дешево (Парадокс! Собака з Києва до Ніжина коштує 9 грн, з Ніжина до Плисок – 4 грн, а комфортніша собака з Плисок до Києва – 11 грн).
В Києві ще скупилися пивом, щоб краще спалося в поїзді. А, оскільки наш поїзд був маршрутом Київ-Чоп, в поїзді довелося їхати з циганами. Ми навіть пропонували провідниці всього за 50 грн (ну ми вже в курсі розцінок) висадити їх десь в Фастові. Але цигани вели себе тихо, тому ми, як завжди дочекавшись кінця санітарної зони, спокійно заснули.
На цьому розіграш Кубка України цього сезону для нас закінчився.

З.І. Якщо ви неуважно читали, то нагадую: НІКОЛИ НЕ БЕРІТЬ БІЛЕТ НА ПОЇЗД ІВАНО-ФРАНКІВСЬК – ХАРКІВ В 12 ВАГОН!!! САШОК НЕ СПИТЬ І ЧЕКАЄ!!!